В Україні підсудність судам цивільних справ у спорах, в яких беруть участь іноземні громадяни, особи без громадянства, а також у спорах, в яких хоча б одна із сторін проживає за кордоном, визначається законодавством України або міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.
Відповідно до ст. 497 ЦПК підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов’язковість надано Верховною Радою України.
Визначаючи підсудність справи про розірвання шлюбу з іноземним елементом, перш за все необхідно встановити, чи укладений між державами дво чи багатосторонній міжнародний договір (угода) про правову допомогу у цивільних справах. Такі договори можуть врегульовувати не лише особисті і майнові стосунки подружжя, а й визначати, орган якої держави є компетентним при розгляді справ про розірвання шлюбу.
Наприклад, між Україною та Польщею укладений двосторонній Договір про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 24.05.1993.
Виходячи з положень ст. 26 цього Договору, якщо подружжя має спільне громадянство, то у справі про розірвання шлюбу компетентним є орган цієї держави. Якщо подружжя має різне громадянство, тобто є громадянами України та Польщі, то у справі про розірвання шлюбу компетентним є орган держави, на території якої вони проживають. Якщо подружжя — громадяни України та Польщі — проживають порізно на території України та Польщі, то компетентними є органи обох держав.
Уніфіковані норми міжнародної підсудності справ про розірвання шлюбу та визнання шлюбу недійсним закріплено в Мінській конвенції, ст. 28 та у низці двосторонніх договорів України про правову допомогу.
Згідно з пунктом 1 статті 28 Мінської конвенції у справах про розірвання шлюбу застосовується законодавство Договірної Сторони, громадянином якого є подружжя в момент подання заяви.
Якщо в момент порушення справи один з подружжя є громадянином однієї Договірної Сторони, а другий — громадянином іншої Договірної Сторони, розірвання шлюбу проводиться згідно з законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої вони мають місце проживання.
Якщо один з подружжя має місце проживання на території іншої Договірної Сторони, застосовується законодавство тієї Договірної Сторони, орган якої порушив справу.
У випадку, якщо двосторонній договір про правову допомогу відсутній, застосуванню підлягають колізійні норми Закону України «Про міжнародне приватне право».
Відповідно до ст. 63 Закону України «Про міжнародне приватне право» припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу.
Згідно з ч. 1 ст. 60 Закону України «Про міжнародне приватне право» правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності — правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого — правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв’язок іншим чином.
Під час розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, один з яких проживає в Україні, питання підсудності визначається за загальними правилами, встановленими ст. 27, 28 ЦПК.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 ЦПК позови до фізичної особи пред’являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Згідно з ч. 2 ст. 28 ЦПК позови про розірвання шлюбу можуть пред’являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров’я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача.
За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них.
Застосування цієї норми вимагає наявності принаймні однієї з таких підстав:
- утримання позивачем малолітніх або неповнолітніх дітей;
- стан здоров’я чи інші поважні причини унеможливлюють звернення позивача до суду іноземної держави;
- подружжя має домовленість щодо розгляду позову про розірвання шлюбу за місцем проживання чи перебування будь-кого з них.
Вищевказана домовленість подружжя щодо розгляду позову може міститися у шлюбному договорі або в угоді про вибір права. Угода про вибір права може бути укладена на підставі ст. 60 ЗУ «Про міжнародне приватне право» подружжям, яке не має спільного місця проживання або якщо особистий закон жодного з них не збігається з правом держави їхнього спільного місця проживання.
15 жовтня набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з ратифікацією Конвенції про угоди про вибір суду» від 21.09.2022 № 2627-IX.
Зазначеним Законом внесено зміни в:
- Господарський процесуальний кодекс України;
- статтю 366 ГПК — її доповнено частиною другою, за змістом якої у випадках, установлених законом або міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, підсудність справ за участю іноземних осіб може бути визначено за угодою сторін;
- Цивільний процесуальний кодекс України;
- статтю 497 ЦПК — її доповнено частиною другою, за змістом якої у випадках, установлених законом або міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом може бути визначено за угодою сторін;
- Закон України «Про міжнародне приватне право».
Доповнено вказаний Закон статтею 4-1 «Вибір суду», за змістом якої:
- Учасники приватноправових відносин з іноземним елементом можуть укласти угоду про вибір суду, якою визначити підсудність судам певної держави або одному чи декільком конкретним судам певної держави справ у спорах, що виникли або можуть виникнути між ними у зв’язку з такими правовими відносинами.
- Угода про вибір суду укладається у письмовій формі незалежно від місця її укладення. Угода про вибір суду, якою обрано суд України, укладається у письмовій формі відповідно до закону України.
- Угода про вибір суду не може передбачати зміну виключної підсудності справи з іноземним елементом судам України.
- Недійсність правочину, складовою частиною якого є угода про вибір суду, не тягне за собою недійсність угоди про вибір суду.
- Викладено у новій редакції статтю 75 «Загальні правила підсудності судам України справ з іноземним елементом»:
- Підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися.
- Суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав та про наявність таких підстав суду стало відомо до відкриття провадження у справі.
- Суд залишає позов без розгляду, якщо після відкриття провадження у справі буде з’ясовано, що у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
- Зміни торкнулися абзацу першого частини першої статті 76 «Підстави визначення підсудності справ судам України», що викладений у наступній редакції: «Суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках…».
Закон опублікований в Голосі України від 14.10.2022 № 210, набирає чинності з дня, наступного за днем опублікування.
За змістом ч. 9 ст. 28 ЦПК позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред’являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи).
Відповідно до ст. 29 ЦПК підсудність справ за участю громадян України, якщо обидві сторони проживають за її межами, а також справ про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України, визначається суддею Верховного Суду, визначеним у порядку, передбаченому статтею 33 цього Кодексу, одноособово.
Ця норма може бути застосована лише у тому випадку, якщо обидва з подружжя проживають за межами України. ЦПК не конкретизує, якими саме доказами має підтверджуватися факт проживання сторін за межами України. Втім, практика ВС щодо застосування ст. 29 ЦПК свідчить про те, що суди беруть до уваги довідки про доходи, посвідки на тимчасове проживання, факт прийняття на консульський облік у посольстві відповідної держави тощо.
Слід додати, що наявність у однієї або обох сторін зареєстрованого місця проживання на території України не унеможливлює застосування ст. 29 ЦПК — за наявності належних і достатніх доказів проживання за межами України.
Таким чином, орієнтовний алгоритм встановлення підсудності справ про розірвання шлюбу з іноземним елементом є наступним:
- Встановлення наявності міжнародного договору, який регулює сімейні відносини між Україною та іншою державою. Застосування його норм, які визначають застосовне право та підсудність справ про розірвання шлюбу.
- За відсутності міжнародного договору — визначення підсудності справи судам України на підставі Закону України «Про міжнародне приватне право».
- Якщо справа підсудна судам України — встановлення підсудності справи конкретному суду України на підставі ЦПК України:
3.1. За зареєстрованим місцем проживання або перебування відповідача (ч. 1 ст. 27 ЦПК).
3.2. За зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача, якщо (ч. 2 ст. 28 ЦПК):
- на утриманні позивача є малолітні або неповнолітні діти; або
- якщо позивач не може за станом здоров’я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача.
3.3. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них (ч. 2 ст. 28 ЦПК).
3.4. За місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи) — якщо місце реєстрації проживання або перебування відповідача невідоме (ч. 9 ст. 28 ЦПК).
3.5. За визначенням Верховного Суду — якщо обидва з подружжя проживають за межами України (ст. 29 ЦПК).
Щодо категорій справ про розірвання шлюбу чи визнання шлюбу недійсним передбачено категорії підсудності:
- суд держави спільного громадянства подружжя, однак в договорах містяться відповідні застереження «на момент подання позову» або «на момент порушення справи»;
- суд держави громадянства одного із подружжя;
- суд держави останнього спільного місця проживання подружжя.
Ці критерії міжнародної підсудності є альтернативними, передбачають вибір одного із подружжя, хто бажає ініціювати судовий процес із розлучення чи визнання шлюбу недійсним.
Наприклад, у справі № 604/614/17 позивачка звернулася до Підволочиського районного суду Тернопільської області із позовом до відповідача про розірвання шлюбу.
Рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області від 27.12.2017 позов було задоволено.
Постановою Апеляційного суду Тернопільської області від 12.04.2018, залишеною без змін постановою ВС від 17.10.2018, рішення суду першої інстанції було скасоване, а позов залишений без розгляду.
Суди апеляційної та касаційної інстанцій, пославшись на положення Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, зазначили, що оскільки сторони проживають і працюють у Республіці Польща, відповідач є громадянином Польщі, на час звернення з цим позовом до суду справа за позовом про розірвання шлюбу між сторонами вже розглядалася в Окружному суді у м. Варшаві, з огляду на що позов, поданий до Підволочиського районного суду Тернопільської області, підлягає залишенню без розгляду. Крім того, суди констатували, що суд першої інстанції, розглянувши цю справу, порушив правила підсудності у силу частини другої статті 75 Закону України «Про міжнародне приватне право», відповідно до якої суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
У справі № 521/12041/16-ц громадяни Республіки Молдова у 2002 році та до 2010 року мешкали разом у Республіці Молдова.
У подальшому чоловік переїхав до України та звернувся до Малиновського районного суду м. Одеси із позовом про розірвання шлюбу.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 15.05.2017, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 06.12.2017, в задоволенні позову відмовлено.
Суди першої та апеляційної інстанцій мотивували свої рішення тим, що шлюб між сторонами вже є розірваним Тираспольським відділом РАЦС Республіки Молдова, а тому відсутні підстави для його розірвання.
Постановою ВС від 09.07.2018 рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін.
ВС зазначив, що згідно з п. 1 ст. 28 Мінської конвенції у справах про розірвання шлюбу застосовується законодавство Договірної Сторони, громадянами якої є подружжя в момент подання заяви.
Пунктом 1 статті 29 Мінської конвенції передбачено, що у справах про розірвання шлюбу у випадку, передбаченому п. 1 ст. 28, компетентні установи Договірної Сторони, громадянами якої є подружжя на момент подання заяви. Якщо на момент подання заяви подружжя проживає на території іншої Договірної Сторони, то компетентні також установи цієї Договірної Сторони.
ВС погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що оскільки шлюб між подружжям був зареєстрований у Республіці Молдова, на території якої сторони спільно проживали з часу укладення шлюбу до 2010 року та на території якої проживала відповідачка на час розірвання шлюбу у вересні 2010 року, то у цьому разі правові наслідки шлюбу визначаються правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, тобто правом Республіки Молдова, враховуючи те, що відповідачка все ще має місце проживання у цій державі.
Отже, РАГС Республіки Молдова мав право розірвати шлюб між сторонами, як компетентний орган Республіки Молдова, з огляду на що доводи касаційної скарги про те, що шлюб між сторонами має бути розірваний за правом України та на її території, є безпідставними.
Також ВС звернув увагу на те, що відповідно до ст. 15 Договору між Україною та Республікою Молдова про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, який ратифіковано Законом України 10.11.1994 та набув чинності 24.02.1995, документи, які підготував або засвідчив відповідний орган однієї з договірних сторін, скріплені гербовою печаткою і підписом уповноваженої особи, мають силу документа на території іншої договірної сторони без потреби будь-якого іншого засвідчення. Це стосується також копій і перекладів документів, які засвідчені відповідним органом.
Документи, які на території однієї з договірних сторін визнаються офіційними, вважаються такими ж на території іншої договірної сторони.
Відтак, свідоцтво про розірвання шлюбу, видане Тираспольським відділом РАЦС Республіки Молдова, є чинним та має силу документа на території України.
Справи про розірвання шлюбу є прикладом міжнародних сімейних справ, спеціальні правила міжнародної підсудності яких встановлено також на рівні внутрішнього законодавства України.
Особливість полягає в тому, що ці правила закріплено в ЦПК, а саме ст. 29 ЦПК, яка встановлює, що підсудність справ про розірвання шлюбу між громадянами України та іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України, визначається суддею Верховного Суду, визначеним порядку, передбаченому ст. 33 цього Кодексу, одноособово.
Зі змісту статті вбачається, що мова йде про розірвання шлюбу між громадянами України або між громадянами України та іноземцем, які проживають за кордоном.
Отже, ця норма розширила компетенцію національного суду з вирішення справ, які пов’язані в тому числі з іноземною державою, хоча в них беруть участь громадяни України. Також ця норма виключає питання міжнародної підсудності справ про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем, які проживають за кордоном, зі сфери правил підсудності, які встановлено законодавством України, і передає вирішення цього питання на розсуд ВС.
Якщо матеріали справи підтверджують той факт, що позивач проживає в Україні, суд відмовляє у задоволенні клопотання про визначення підсудності цієї справи ВС.
Як приклад, до ВС надійшло подання Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області про визначення підсудності цивільної справи № 442/370/18 за позовом громадянки України до іноземця про розірвання шлюбу.
Ухвалою від 28.02.2018 ВС відмовив у задоволенні вищезазначеного подання.
ВС мотивував своє рішення тим, що позивачка, громадянка України, не надала доказів на підтвердження того, що проживає поза межами України, у зв’язку з чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування ст. 29 ЦПК.
