Для цього треба з’ясувати, чи укладений між Україною та іншою державою дво чи багатосторонній договір про правову допомогу у цивільних (сімейних) справах.
Наприклад, відповідно до ст. 28 Договору про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 24.05.1993, укладеного між Україною та Республікою Польща, в правових стосунках між батьками і дітьми, в тому числі аліментних обов’язках батьків застосовується законодавство тієї Договірної Сторони, громадянином якої є дитина.
Встановлення і оспорювання походження дитини від певної особи регулюється законодавством тієї Договірної Сторони, громадянином якої є мати дитини в момент народження дитини. Але достатнім є дотримання форми визнання дитини, що передбачена законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої визнання має бути або було здійснене.
У справах, зазначених у пп. 1 і 2, компетентними є органи тієї Договірної Сторони, громадянином якої є дитина, а також органи тієї Договірної Сторони, на території якої дитина має місце проживання.
З наведеної норми випливає, по-перше, що в аліментних обов’язках батьків застосовується законодавство тієї держави, громадянином якої є дитина.
По-друге, компетентним є суд держави, громадянином якої є дитина, або та держава, на території якої дитина має місце проживання.
У свою чергу, Мінська конвенція не містить окремої норми щодо аліментних обов’язків батьків. Натомість відповідно до ч. 1, 3 ст. 32 цієї конвенції правовідносини батьків і дітей визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої постійно проживають діти. По справах про правовідносини між батьками і дітьми компетентним є суд Договірної Сторони, законодавство якої підлягає застосуванню відповідно до пп. 1 і 2 цієї статті.
Якщо ж відповідний дво- чи багатосторонній договір відсутній, застосовуватися мають колізійні норми національного законодавства.
Так, згідно зі ст. 66 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов’язки батьків і дітей визначаються особистим законом дитини або правом, яке має тісний зв’язок із відповідними відносинами і якщо воно є більш сприятливим для дитини.
У контексті процедури стягнення аліментів з іноземця, визнання чи виконання рішення суду слід зазначити наступне.
20.06.1956 у Нью-Йорку було укладено Конвенцію про стягнення аліментів за кордоном. Як зазначено у ч. 1 ст. 1 цієї конвенції, її метою є спрощення стягнення аліментів, на які особа, що перебуває на території однієї з Договірних Сторін, заявляє своє право, з іншої особи, яка підпадає під юрисдикцію іншої Договірної
Сторони. Ця мета досягається за допомогою установ й органів, які далі називаються Органи, що передають, і Органи, що приймають.
Вищезазначена конвенція набрала чинності для України 19.10.2006.
У подальшому, 23.11.2007 було підписано Конвенцію про міжнародне стягнення аліментів на дітей та інших видів сімейного утримання, яка замінила, з деякими застереженнями, конвенцію 1956 року.
Ця Конвенція набрала чинності для України 01.11.2013.
Серед країн-учасниць вказаної конвенції Албанія, Австрія, Білорусь, Бельгія, Боснія і Герцеговина, Бразилія, Болгарія, Буркіна-Фасо, Канада, Хорватія, Кіпр, Чеська Республіка, Естонія, Європейський Союз, Фінляндія, Франція, Німеччина, Греція, Гондурас, Угорщина, Ірландія, Італія, Казахстан, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Чорногорія, Нідерланди, Нова Зеландія, Нікарагуа, Норвегія, Північна Македонія, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, Іспанія, Швеція, Туреччина, Україна, Філіппіни, Об’єднане Королівство Великої Британії та Північної Ірландії, Сполучені Штати Америки.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Конвенції 2007 року договірна держава призначає центральний орган для виконання обов’язків, покладених Конвенцією на такий орган.
В Україні таким органом є Міністерство юстиції України, що встановлено Законом України «Про ратифікацію Конвенції про міжнародне стягнення аліментів на дітей та інших видів сімейного утримання».
За змістом п. 1 розділу ІІІ Інструкції «Опрацювання заяв стосовно зобов’язань про утримання, що виникають з відносин між батьками та дитиною, яка не досягла 18 років, що подаються через центральні органи» згідно з Конвенцією кредитор з метою стягнення аліментів на утримання дитини віком до 18 років може подати:
- заяву про визнання та/або виконання іноземного рішення про стягнення аліментів відповідно до ст. 24 Конвенції;
- заяву про виконання рішення, прийнятого або визнаного в запитуваній Договірній державі;
- заяву про вирішення питання про стягнення аліментів у запитуваній Договірній державі, у тому числі (у разі потреби) з вимогою про встановлення батьківства;
- заяву про вирішення питання про стягнення аліментів у запитуваній Договірній державі у випадках, коли визнання та виконання іноземного рішення є неможливим або у визнанні та виконанні відмовлено у зв’язку з недостатністю підстав для визнання та виконання згідно зі ст. 20 Конвенції або з підстав, зазначених у підпунктах «b» або «e» ст. 22 Конвенції;
- заяву про зміну рішення, винесеного в запитуваній Договірній державі;
- заяву про зміну рішення, винесеного в Договірній державі іншій, ніж запитувана Договірна держава.
Згідно з п. 10 Інструкції заяви, передбачені пунктами 1, 2 цього розділу, подаються до центрального органу запитуваної Договірної держави через центральний орган Договірної держави місця постійного проживання заявника.
Відповідно до п. 11 Інструкції, якщо заявник проживає на території України, заява надсилається до Міністерства юстиції України (як до запитуючого центрального органу) безпосередньо або через міжрегіональні управління.
