Особиста приватна власність подружжя

Майно, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:

• майно, набуте нею, ним до шлюбу;
• майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору да­рування або в порядку спадкування;
• майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Адвокат по сімейним справам

Скрябіна Дар'я Сергіївна

Сімейний адвокат

Нашим адвокатам часто ставлять питання: Що відноситься до спільної сумісної власності подружжя? Чи може бути визнана спільною власністю отримана чоловіком нагорода? Чи може подарунок одному з подружжя вважатися спільною власністю подружжя?

На нашому сайті advokat-family.com.ua Ви знайдете всі відповіді на Ваші запитання в галузі сімейного законодавства України.

Визначення особистої приватної власності

Особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі інди­відуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, ко­ли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є премії, на­городи, які вона, він одержали за особисті заслуги.

Суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержан­ню.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є кошти, одержані, як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йо­му належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є страхові су­ми, одержані нею, ним за обов’язковим особистим страхуванням, а та­кож за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них.

Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чо­ловіка майно, набуте нею, ним в режимі окремого проживання у зв’язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Поняття “особистої власності”

У СК міститься термін «особиста приватна власність дружини, чоловіка», але, на нашу думку, поняття «особиста власність», яке застосовується у Сімейному кодексі та досить широко використовується у цивільному обігу, за своєю суттю та правовим значенням збігається з поняттям «при­ватна власність», що має застосування у ст. 325 ЦК.

Законодавець, увівши у поняттєвий апарат СК, термін «особиста власність», на нашу думку, тим самим хотів підкреслити, що це власність саме кожного із подружжя.

Але вважається, що термінологічна база двох важливих нормативних актів, якими є СК та ЦК, має бути однозначно узгодженою, про що у науковій лі­тературі уже зазначалося.

Крім того, існує думка, що ця назва неточна, оскільки право особистої власності і право приватної влас­ності — це різні правові категорії. Чинна Конституція не містить поняття «особиста власність».

Воно замінене поняттям «приватна власність» (ст. 41 Конституції, ч. 4 ст. 2 Закону України «Про власність» від 7 лютого 1991 р.).

Ми погоджуємося з останнім положенням про «заміну» по­няття «особиста власність», який мав місце у часи Радянської влади, на по­няття «приватна власність».

Крім того, якщо власність приватна, тобто однієї особи, вона не може бути роздільною, тому що особа сама з собою не може її ділити. Тому доцільно главу 7 СК назвати «Право особистої влас­ності дружини та чоловіка» або «Право приватної власності кожного з под­ружжя».

Яке майно належить до особистої власності

У частині 1 ст. 57 СК законодавець навів перелік майна, яке є особистою (приватною) власністю кожного з подружжя, а саме:

• майно, набуте нею, ним до шлюбу;
• майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору даруван­ня або у порядку спадкування;
• майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто;
• речі індивідуального користування, в тому числі і коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя;
• премії, нагороди, які чоловік, дружина одержали за особисті заслуги;
• кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка належала дружині, чоловіку, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди;
• страхові суми, одержані чоловіком, дружиною за обов’язковим особис­тим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, як­що страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них.

На нашу думку, заслуговує на увагу саме те положення, що законода­вець в СК, тобто в нормативному акті, який, за загальним правилом, повинен регулювати спільну сумісну власність подружжя, у ст. 57 розпо­чав регулювання питання щодо майна подружжя з винятку, а саме майна, яке є приватною власністю кожного з них, тобто дошлюбного майна.

З іншого боку, вступаючи у шлюб кожний із подружжя вже мав якесь май­но, тому законодавцем не дарма передбачено положення про те, що режим цього майна може бути врегульований у шлюбному договорі та його посвідчення може мати місце ще до реєстрації шлюбу.

А вступає він у за­конну силу з моменту реєстрації шлюбу, з першого його дня, коли у под­ружжя ще ніякого спільного майна немає.

Навіть у часовому проміжку ви­никнення цих правовідносин вже є своя логіка.

Майно, набуте до шлюбу

Законодавець у ст. 57 СК говорить не про роздільну, тобто приватну власність подружжя, а про роздільність дошлюбного майна.

Це положення закону можна обґрунтувати так: Коли йдеться про по­діл майна подружжя, набутого ним спільно у шлюбі, чи то у судовому, чи у нотаріальному порядку суддя чи нотаріус, а також адвокат одного з под­ружжя з метою правильного розподілу цього майна, у першу чергу, будуть встановлювати обставини, чи є серед майна подружжя, яке підлягає по­ділу, майно, що належить подружжю на праві особистої (приватної) влас­ності та перевіряти докази, які подадуть сторони на підтвердження належ­ності їм цього майна як їх особистого.

Наприклад, якщо майно, яке один із подружжя включив до переліку спільно набутого майна подружжя, є його особистим, оскільки було набуте чоловіком чи дружиною до шлюбу чи набуте під час шлюбу, але у порядку дарування, спадкування. Якщо судді буде по­дано докази, наприклад договір купівлі-продажу автомобіля, який був придбаний до шлюбу, чи договір дарування якоїсь речі на ім’я чоловіка чи дружини, то суддя повинен це майно виключити із переліку спільно набу­того майна у шлюбі, оскільки це майно буде вважатися особистим.

Та тільки після перевірки цих обставин майно, яке залишиться, тобто те, що набуте дійсно спільно подружжям у шлюбі, підлягатиме розподілу, згідно з нормами Сімейного кодексу або поділу підлягатимуть особисті кошти одного із подружжя, спрямо­вані на покращення цього майна.

Але при такому розподілі судді повинні враховувати такі обставини, як можливе покращення стану майна, яке належить одному із подружжя на праві особистої власності, у шлюбі, тобто за рахунок їх спільних коштів. Тоді має застосовуватися право на майно, яке остотно збільшилось під час шлюбу.

При цьому розподілу між подружжям підлягає не сам автомобіль чоловіка чи дружини, який придбано до шлюбу, а тільки ті грошові кошти, які були використані на його покращення.

Навіть положення ч. 3 ст. 57 СК підтверджує концепцію щодо врахування при поділі спільного майна, насамперед винятків що­до приватної власності кожного з подружжя.

Так, законом передбачено, що особистою власністю дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вони одержали за особисті заслуги, але суд може визнати за другим із подружжя право на частку цієї премії, винагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню.

При поділі подружжям спільно набутого майна під час шлюбу суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв’язку з фактич­ним припиненням шлюбних відносин (ч. 6 ст. 57 СК).

Але одразу хочеться звернути увагу фахівців на ту обставину, що законодавець вживає термін «суд може визнати», тобто у кожному конкретному випадку та за­лежно від обставин справи суд, вирішуючи питання про поділ майна подружжя, може визнати майно особистою власністю чоловіка або дружи­ни, якщо вони доведуть свої позовні вимоги та підтвердять ці факти дока­зами.

Приклад з адвокатської практики щодо розподілу спільно набутого майна

Так, у нашій адвокатській практиці мала місце справа про поділ спільно набутого майна між подружжям. Фабула справи така.

Подружжя у 2000 році уклало шлюб, від якого у 2000 році народилась дитина. Дружина близько трьох років ніде не працювала, оскільки здійс­нювала догляд за дитиною.

Чоловік працював директором приватного під­приємства, мав гарний заробіток, усі гроші віддавав дружині, оскільки во­на вела домашнє господарство, була доброю господинею.

У січні 2004 р. вони встановили режим окремого проживання, оскільки дружина вважала, що вони повинні пожити окремо, та, на її думку, їх відносини ста­ли напруженими, чоловік пізно приходив з роботи, не приділяв їй уваги, не цікавився дитиною.

Але їх відносини протягом пів року так і не налагоди­лися. Крім того, дружина подала заяву на розірвання шлюбу.

Чоловік також пред’явив зустрічний позов про розподіл спільно набутого май­на, до якого включив автомобіль «Опель Омега», який дружина придбала на своє ім’я в травні 2004 р.

У запереченнях проти позову позивачка зазна­чила, що автомобіль вона придбала, коли вони жили окремо з чоловіком, купила його не новим, а коштує він 5 тисяч доларів і це її особисті кошти, які вона зібрала під час їх роздільного проживання, також він їй не­обхідний, щоб возити дитину на лікування.

Але суд, виходячи з обставин справи, оцінивши доводи сторін та докази, незалежно від того, що між под­ружжям був встановлений режим окремого проживання та ч. 2 п. 1 ст. 120 СК передбачає, що майно, набуте в майбутньому дружиною та чоловіком, не вважатиметься набутим у шлюбі, вирішив це питання по суті на користь чоловіка та включив автомобіль до спільної сумісної власності подружжя.

Суд мотивував своє рішення тим, що у той незначний проміжок часу режи­му окремого проживання подружжя, навіть при значній економії, акуму­лювати таку суму важко.

Тому джерелом, звідки дружина отримала таку суму грошей на придбання автомобіля, був спільний бюджет подружжя, оскільки вона три роки не працювала, коли подружжя жило разом (до вста­новлення режиму окремого проживання), не надала вона суду також до­казів щодо джерела свого доходу у період режиму окремого проживання.

Чо­ловік навіть на утримання дитини надавав їй матеріальну допомогу.

Поняття «спільний бюджет подружжя» не застосовується у СК, але ви­користовується на практиці і означає всі кошти, які виділяються на про­живання подружжя та придбання ними речей, продуктів харчування то­що.

У розглядуваній же правовій ситуації з великою часткою ймовірності можна припустити, що чоловік заробляв та довіряв кошти своїй дружині, які вона використала на придбання автомобіля.

Тобто, як бачимо, суд пі­дійшов до вирішення даної справи про поділ спільно набутого майна подружжям не з формального боку, а з урахуванням реальних обставин справи, доводів сторін та тих доказів, які вони подали на підтвердження своїх вимог та заперечень проти позову.

Щодо пунктів 1, 2, 3 ч. 1 ст. 57 СК, то майно, зазначене у них, не викли­кає сумніву щодо належності його одному з подружжя на праві особистої приватної власності, якщо така його належність буде підтверджена доказа­ми, зокрема договором купівлі-продажу, посвідченими до реєстрації шлю­бу, договором дарування, посвідченим на ім’я одного із подружжя, свідоцт­вом про право на спадщину та іншими документами, що свідчать про на­лежність коштів, на які було придбане майно.

Речі індивідуального користування

У частині 2 йдеться про те, що особистою приватною власністю дружи­ни, чоловіка є речі індивідуального користування, зокрема тренажери, мо­більний телефон, портативний плеєр тощо, навіть якщо вони придбані за спільні кошти подружжя, тому, що у цьому випадку діє положення ч. З ст. 54 СК, згідно з якою вважається, що дії одного з подружжя щодо жит­тя сім’ї вчинені за згодою другого з подружжя, оскільки придбання таких речей слід віднести до вирішення питань життя сім’ї.

Аналогічний режим поширюється й на коштовності, до яких можна віднести золоті прикраси – каблучки, годинник, який купувався як для дружини, так і для чоловіка.

До речей індивідуального користування не можна відносити речі, придбані подружжям для професійних занять, зокрема перукарське та медичне об­ладнання, музичні інструменти, оскільки вони підпадають під інше понят­тя – «речі для професійних занять», яке закріплене у ч. 4 ст. 61 СК, та такі речі мають інший правовий режим, оскільки на відміну від речей індивіду­ального користування належать до спільної сумісної власності.

Майно, набуте за час окремого проживання

У частині 6 ст. 61 СК йдеться про те, що суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв’язку з фактичним припинен­ням шлюбних відносин.

Слід звернути увагу фахівців та зазначити, що у цій нормі йдеться не про встановлення режиму окремого проживання под­ружжя, бо такий режим означає не фактичне припинення шлюбних відно­син, а їх тимчасове зупинення, яке зумовлене об’єктивними обставинами, передбаченими ст. 119 СК.

У даній нормі під фактичним припиненням шлюбних відносин, на нашу думку, слід розуміти випадки: не встановлен­ня режиму окремого проживання подружжя на підставі рішення суду, а припинення шлюбних відносин (фактичне), тобто особи шлюб не розірва­ли, не встановили режим окремого проживання, але не живуть однією сім’єю, не підтримують інтимних стосунків, живуть у різних місцях, ве­дуть окреме господарство, у них різний бюджет.

Приватизація, як підстава для виникнення приватної власності

Вважаємо доцільним розкрити правові наслідки, які викликає кожний конкретний випадок, щодо майна подружжя, тому що приватизована у цей проміжок часу квартира на ім’я одного із подружжя є роздільним майном подружжя.

Але навряд чи можна погоди­тися з такою точкою зору однозначно.

Так, по-перше, у ч. 1 ст. 57 СК акт приватизації не зумовлює виникнен­ня приватної власності на квартиру та інші об’єкти, тобто з формальної точки зору приватизація не зумовлює приватної власності.

Ця позиція за­конодавця мала місце ще у КпШС та залишилася чинною у СК.

Реальні обставини справи також іноді доводять, що приватизація, зок­рема, не свідчить про виникнення приватної власності.

На жаль, і суди у деяких випадках без будь-якої належної аргументації приходять до вис­новку про особисту власність на приватизовану квартиру.

Так, в одній зі справ у судовому засіданні було встановлено, що громадянин проживав у квартирі дружини понад рік, куди поселився за згодою всіх членів сім’ї.

Тобто у нього виникло право на проживання у даній квартирі, яка належа­ла до державного житлового фонду.

Але спільне проживання чоловіка з те­щею – це загальновідома проблема, і отож молода сім’я її вирішила і прид­бала квартиру, але, практично одночасно, постало питання про привати­зацію квартири, де мешкала дружина з дитиною.

Зрозуміло, що саме в інтересах молодої сім’ї було б доцільним прописати і чоловіка у цю кварти­ру, щоб приватизувати квартиру й на нього, оскільки він мав на це право і це збільшувало б спільну власність молодої сім’ї.

Однак, йдучи на поступ­ки дружині і тещі, він вирішує не брати участі у приватизації квартири.

Коли ж надалі виникла проблема поділу спільної власності под­ружжя, то з’ясувалося, що дружина не тільки має право на частку у прива­тизованій квартирі, а й, зрозуміло, претендує на половину купленої квар­тири.

За фактичних обставин справи та з урахуванням нестабільності рин­ку нерухомості чоловік може опинитися на вулиці, оскільки придбана бу­ла двокімнатна квартира, яку за сучасних умов розміняти на дві однокім­натні неможливо, продати і купити нову однокімнатну квартиру також не­реально.

Де ж тут справедливість, передбачена ч. 9 ст. 7 СК, коли у резуль­таті поділу спільного майна подружжя в одного члена сім’ї частка є більшою ніж в іншого, але вони розпочинали спільне життя практично за рівних умов.

Розподіл спільно набутого майна

При наданні консультацій  адвокат по поділу майна, спільно набутого  подруж­жям, повинен враховувати положення закону, якщо у придбання майна, крім спільних коштів подружжя, вкладено кошти, які належали одному із подружжя, та є докази цього, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є особистою власністю того із подружжя, хто її вніс.

Ця обставина повинна враховуватися і судом при розгляді справ про розподіл спільно набутого майна подружжям.

Але вважаємо, що належність грошей особисто одному з подружжя має належним чином підтверджуватися, зок­рема, це може бути відповідний рахунок у банківській установі, вклад на який було зроблено до шлюбу, а витрати зроблені напередодні купівлі речі, шлюбний договір, у якому буде обумовлена сума коштів одного із подруж­жя до шлюбу, хоча останній доказ важко проконтролювати з приводу вико­ристання таких коштів.

Продаж майна, належного одному із подружжя, напередодні придбання речі також застосовується на практиці як доведен­ня права на збільшення частки у спільній сумісній власності.

Розповсюдження права сумісної власності на страхове відшкодування

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є кошти, одер­жані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому нале­жала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди.

Щодо ч. 5 ст. 57 СК, то слід зазначити, що законодавець говорить про два види страхування: обов’язкове особисте страхування та добровільне особисте страхування.

Обов’язкове особисте страхування встановлюється законодавством та правовідносини між страхувальником та особами, від­повідальність або можлива шкода яких застраховані, врегульовується на підставі таких законів: «Про обов’язкове страхування цивільноправової відповідальності власників наземних транспортних засобів», «Про загаль­нообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народ­женням та похованням» та ін.

При добровільному особистому страхуванні особою може страхуватися як її особисте життя, так і вона сама від нещасного випадку або хвороби.

Якщо договір страхування закінчився при досягненні застрахованою осо­бою певного віку або за її життя, то страховий платіж буде вважатися спільною сумісною власністю подружжя лише за умови, що страхові пла­тежі здійснювалися з їх спільних коштів.

Страхова виплата, якщо вона здійснюється особі від нещасного випадку або у разі її хвороби, не може бути визнана об’єктом спільної сумісної власності подружжя, навіть тоді, якщо страхові платежі вносились за рахунок їх спільних коштів, оскільки страхові платежі за цих умов мають цільовий характер.

Але більш докладно умови страхування можуть встановлюватися сторонами у конкретному договорі виходячи з принципу свободи договору, оскільки добровільне страхування не повинно межуватися чіткими межами закону.

Крім того, добровільне страхування може поширюватися не тільки на саму особу, але й на її майно.

Тому, якщо застраховане майно на правах спільної сумісної власності належало подружжю, то страхові платежі є спільною сумісною власністю останнього, незалежно від того, хто є стороною договору (чоловік чи дружина).

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є страхові суми, одержані нею, ним за обов’язковим особистим страхуванням, а також за вільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них.

Сімейний адвокат про особисту приватну власність подружжя

У вирішенні справи про особисту приватну власність подружжя більш оптимальним є звернення до сімейного адвоката, який допоможе Вам швидко і якісно вирішити справу на Вашу користь.

Наші адвокати спеціалізуються на вирішенні справ у сфері сімейного права, тому знають тонкощі і нюанси, які допоможуть прискорити процес.

Перевагами звернення до юристів з сімейного права є:

• оперативність вирішення справи про особисту приватну власність подружжя;
• швидка підготовка документів для їх подачі в суд;
• економія матеріальних і часових ресурсів у вирішенні справи;
• можливість вирішувати питання онлайн.

Дар'я Сергіївна Скрябіна

Сімейний адвокат

Кращий спосіб заощадити час і гроші при особистій приватній власності подружжя - звернутись за консультацією до хорошого сімейного адвоката!

Якщо Ви не знаєте, як краще вчинити при особистій приватній власності подружжя – зателефонуйте нашим сімейним юристам і вони допоможуть розібратися в ситуації!

Сьогодні можна вирішити будь-яке питання дистанційно – онлайн, просто напишіть в месенджер (Viber, Telegram, Whatsapp) нашим сімейним юристам.

Найчастіші питання адвокату

Якщо стаття “Особиста приватна власність подружжя” була корисною для Вас – ставте лайк. Ми будемо надавати Вам найбільш актуальну і корисну інформацію в сфері сімейного права, а також про актуальні зміни в законодавстві України.

Корисні матеріали сайту advokat-family.com.ua:

1. Поділ майна подружжя
2. Розмір часток майна подружжя
3. Накладення стягнення на майно подружжя
4. Поділ майна в цивільному шлюбі
5. Спільна сумісна власність подружжя
6. Об’єкти права спільної сумісної власності
7. Право на майно яке істотно збільшилось за час шлюбу
8. Здійснення подружжям права спільної сумісної власності
9. Розпорядження майном подружжя
10. Порядок користування майном подружжя